ОРНАМЕНТИ СТОЛІТЬ
(з історії колекції килимів Полтавського краєзнавчого музею)
З журналу «Край»
Колекція килимів Полтавського краєзнавчого музею — одна з найцінніших його зібрань.
На підставі архівних документів, які зберігаються у фондах закладу, можна стверджувати, що комплектування колекції килимів розпочато ще з 1902 року, тобто майже з самого початку заснування закладу. Ретельне наукове дослідження народних ремесел, і зокрема килимарства, організація експедицій в різні повіти губернії, тісна співпраця з майстрами, проведення виставок, — все це сприяло поступовому комплектуванню неперевершених за красою зразків.
Про високий рівень килимового виробництва в минулому свідчать окремі, хоч і рідкісні, експонати.
Колекцію умовно можна розділити на групи килимів з геометричним орнаментом, з рослинним орнаментом, типу „гобелен” і килими з релігійними мотивами, так звані літургійні. За часом виготовлення КИЛИМИ музейної збірки охоплюють XVIII - XX ст.
Надійшли вони до музею з Миргородського, Лубенського, Гадяцького, Полтавського, Переяславського повітів.
Частина килимів з колекції виконана килимарниками колишніх Дігтярівської Решетилівської, Опішненської земських майстерень, і решта — кустарями-одинаками.
Ткацька учбова майстерня Полтавського губернського земства була з 1898 р. в с.Дігтярях Прилуцького повіту, і тут навчалися ткацтву килимів, плахт та ін. виробів. Знаменита вона й тим, що з 1900 року в цій майстерні працював видатний інженер-технолог В.І.Мінаєв. А в майстернях сіл Скобці та Решетилівка художнє керівництво здійснювала Є.В. Прибильська - визнаний спеціаліст з килимарства.
У 1940 році 240 килимів було передано Полтавському художньому музею. Зараз до складу колекції входить 365 килимів.
Техніка виготовлення цих виробів досить складна. Матеріалом переважно служила вовна. Найцінніші килими мають основу і піткання теж з вовни. Але частіше на основу йшла лляна, чи конопляна круто скручена пряжа. На піткання бралася лише вовняна нитка, але слабше скручена й тонша за основу.
Основу натягували з пряжі натурального кольору. Для піткання брали натуральну вовну (чорну, білу). Пізніше, наприкінці XVIII і на початку XIX століття — пофарбовану в різні кольори.
Формування колекційної збірки...
Скільки цікавих фактів має ця тема, що постійно досліджується! Адже завдяки багаторічний, копіткій праці науковців музею розкриваються нові, раніше невідомі сторінки.
Значний вклад у формування колекції українських народних килимів кін. XVIII - поч. XX ст. вніс учений-музейник, етнограф Кость Мощенко. Його експедиційна дослідницька діяльність дала досить плідні результати. До музею, крім інших декоративно-вжиткових речей, надійшли десятки унікальних килимів.
У збірці неперевершені зразки полтавських народних килимів, зібраних Костянтином Мощенком (експедиція 1906 та 1907 років.
Плідними на унікальні знахідки для вченого був і 1912 рік, а особливо 1913 рік, коли до музею від К.Мощенка надійшли численні килими. Така експедиційна пошукова діяльність продовжувалася ним і в 1914, 1915, 1916 роках.
Є в колекції і зразки, що отримав музей з експедиції вченого-музейника Івана Зарецького.
Надзвичайно цінними в мистецькому плані є килими, зібрані експедицією відомого етнографа-музейника Данила Щербаківського у 1906 та 1914 роках. А дещо пізніше, у 1925-1929 рр., етнографічно пошукову роботу продовжив учений-етнограф, музейник Яків Риженко - автор дослідження «Килимарство й килими Полтавщини» (Полтава — Поліграф, 1928). В колекції чимало зібраних ним.
Частина килимів надійшла до музею зколекції Полтавського Єпархіального Давньосховища.
У музеї зберігаються також килими з колекції відомої Лубенської меценатки - музейниці Катерини Скаржинської. Деякі вироби килимарства були придбані музеєм на кустарних ярмарках. Серед них особливо цікавим є килим-доріжка, що куплений у 1902р. на кустарному ярмарку в м. Зінькові. Ця чудова річ, виготовлена селянкою Оленою Пилипенко, є своєрідним зразком використання геометричних мотивів. На жовтому тлі чергуються Х-подібні фігури та великі і малі ромби. З двох сторін - синя смуга з прямокутними зубцями. З простих геометричних форм створено повний витонченості, рельєфності і спокою орнамент.
Коротенько заглянемо в минуле цього давнього ремесла:
З писаних джерел довідуємося, що килими на Україні були вже відомі у X ст. і вживалися в князівському побуті.
Літописець, розповідаючи про смерть князя Олега, що загинув у борні зі своїм братом Ярополком, каже, що тіло князя „Внесше положиша і на ковре".
Далі до XII ст. літопис неодноразово згадує килим як річ, що вживалася в ритуалі князівського поховання.
Полтавщина мала розвинене вівчарство. Про це свідчать такі відомості: Ліпранді, командирований міністерством внутрішніх справ для ознайомлення зі станом Полтавської губернії в 1840 р. писав про Костянтиноградський повіт: «Главный промысел онаго состоит в скотоводстве и в настоящее время он в лучшем положении против других уездов» . В Кобеляцькому повіті, як визначав Ліпранді, в маєтку Остроградського великі отари овець, що днараховували до 16 000 голів.
Подаючи опис сільськогосподарської виставки, що відбулася в Полтаві в 1837 році. І Павловський зазначає, що на неї було привезено різні фарби, вовну та килими.
Серед килимів згадуються „ковры из шпанской шерсти, средней величины, помещицы Лубенского уезда Е.Кулябкиной ... помещицы Васильковой в 3.000 руб.”. Таким чином, на Полтавщині до середини XIX ст. килимарство мало значний розвиток.
Давні українські килими (за класифікацією Я.Риженка) можна розділити на такі головні типи:
Ліжник - килим з грубої вовняної пряжі, вживався переважно для ліжка.
Килим - вживався для покриття лав, скринь та столів, мав переважно геометричний орнамент.
Ковер - килим настінний, ткався з фарбованої вовняної пряжі на особливому станку - кроснах, зі складним орнаментальним зображенням.
Коц - килим із високим стриженим ворсом (вживався для стінних прикрас).
Особливо поширеним було виготовлення ліжників: „От сукновалов на водяных мельницах в Великих Сорочинцах удалось узнать, что в продолжение весны и лета там обрабатывается до 1 тысячи - если не больше - лижников”, читаємо в праці В Василенка.
З давніх давен на фарбування пряжі для килимів вживалися рослинні фарби. На Полтавщині для фарбування в червоні кольори широко використовувався червець. Він цінувався надзвичайно високо. На опису червецю та способах його добування докладно зупиняв свою увагу А.Шафонський. Він, зокрема, зазначає, що червець крім місцевого вжитку скуповувався й вивозився за межі України: «... крестьянки, за собственным своим употреблением, продают его по малому числу лавочникам, особливо великороссийским купцам, которые фунт по 4 и больше рублей продают же»
Червець збирали в Полтавському, Кременчуцькому, Роменському, Миргородському, Лубенському, Пирятинському, Золотоніському, Кобеляцькому, Лохвицькому повітах. Ця фарба добувалася в червні та липні з особливих комах, що водяться біля коріння суниць та білої потентіли (Potentilla Argentia). Крім червецю, в давнину, за описом А.Шафонського, вживали корінь марени, що давав червону фарбу.
Для фарбування в жовті кольори широко використовувався дрок. На поч. XX ст. для добування фарб вживали кінський щавель (світло-жовта), цибулиння (жовтогаряча), спориш (світло-зелена), вільхову та дубову кору (коричнева) та ін.
Особливою красою і виразністю відзначаються полтавські квіткові килими. Вони дуже багаті на різноманітні форми художнього стилю. Широким розлогий рисунок природних, майже реалістичних квітів розміщено на різному кольоровому тлі
синьому, чорному, жовтому, сірому, білому, коричневому. Це надає певного освітлення всій орнаментиці, впливає на характер узору. Від кольору тла килима нерідко походить і його назва. Кольорове тло ткали нерівномірними скісними хвилястими лініями. Фарбовані нитки спеціально бралися різних відтінків. Це невелике нюансування тону тла свідчить про глибоке мистецьке чуття народних майстрів. Старовинні килими XVIII ст. – неперевершені.
За характером композиції серед полтавських рослинних килимів, в колекції музею, виділяються чотири види, з яких три - мають незначну відмінність. Спільним є чітко окреслений прямокутник основного поля, розвинена, іноді значних розмірів кайма. Тло - переважно темне, кайма - світла. Різняться такі килими характером оздоблення основного поля, композиційним розміщенням орнаментальних мотивів. В першому виді мотиви на основному полі розташовані рядками один над одним. У другому - розміщені в шаховому порядку, в третьому - групуються навколо центрального візерунка. Перші два способи композиційного вирішення основного поля дуже поширені в класичному полтавському килимі. Третій - набуває особливого поширення в килимах XX ст. Четвертий вид квіткового килима має значну відмінність від перших трьох. Цей вид зустрічається нерідко ще у XVII ст. і має назву «панський». Йому притаманне фігурне оконтурення основного поля. Розташування орнаментальних мотивів на внутрішньому полі в цьому килимі нагадує третій вид групування орнаменту навколо центрального мотиву.
На прикладі так званого „панського" килима XVIII ст. з с. Ярмаки Миргородського повіту ми маємо змогу простежити еволюцію орнаменту від найпростіших форм і до складних. На чорному тлі хвилястої фактури, виконаної гребінцевою технікою, розміщено різноманітні стилізовані квіткові мотиви, листки та пуп’янки. Рисунок гнучкий, вільний, стелиться сміливими вигнутими лініями. В орнаментиці килима помічається вплив художнього стилю бароко. Різноманітні завитки, криволінійні контури, важкі гірлянди, натуралістично трактовані квіти, - все це характеризує «панський» килим.
Сам вираз „панський килим", що часто зустрічається в літературі з українського килимарства, потребує роз’яснення. Нерідко його вживають для означення килимів, виготовлених безпосередньо на панських мануфактурах для оздоблення палаців. Проте переважна більшість таких килимів нічим не відрізнялася від звичайних народних килимів. Вираз „панський килим’’ може бути застосований до виробів, які мали своєрідне оздоблення.
За технікою виконання килими музейної збірки поділяються на ворсові однобічні і безворсові двобічні. Вони ткалися на вертикальних або горизонтальних верстатах. На вертикальних ткали ворсові килими і коци, на горизонтальних - безворсові двосторонні рахункові килими.
В безворсових двобічних килимах піткання лягає на основу паралельними рядами, а візерунок має прямолінійний чи ступінчастий зовнішній і внутрішній контури кольорових площин. У рахункових килимів цього типу візерунки або чисто геометричні, або рослинно-геометричні.
Найпоширенішими в колекції музею є безворсові двобічні килими техніки „вільної нитки”. Піткання того чи іншого кольору перепліталося з основою не рівними горизонтальними рядами, а йшло в різних напрямках, відповідно до контурів малюнка, лягаючи наче мазок на живописному полотні. Цей спосіб ткання давав найширшу свободу ткалі для вияву творчої фантазії. Саме так виткано найцінніші з мистецького погляду „квіткові” килими.
Початок розвитку квіткового орнаменту в килимарстві припадає на середину і другу половину XVI століття. Склався й викристалізувався квітковим орнамент в українському килимарстві в середині XVII століття. В старшинських килимах, як і в портретах та архітектурі того часу, виявився нахил до декоративності.
В килимарстві Полтавщини XVIII століття можна помітити дві тенденції: народна, більш стала, що була продовженням кращих художніх традицій кіпця XVII століття, і старшинська, яка сприйняла відголоски пізньобарочних і класицистичних стилів.
В орнаментальному багатстві колекції килимів Полтавського краєзнавчого музею переважають квіткові мотиви, що зберігають природні форми рослин або піддані значній стилізації.
Трапляються і килими в поєднанні з геометричними та рослинними орнаментами. Такими, наприклад, є килими кінця XIX ст. Але геометричні фігури в таких виробах розміщені, в основному, в обрамленні килима, і дуже рідко — на тлі по центру.
Центральне поле килимів з квітковим орнаментом зазвичай облямоване каймою іншого кольору. І лише зрідка трапляються килими, в яких замість розвинутої кайми з квітковим візерунком то вузенький кольоровий пасочок, то зубчики. В основному, кайма охоплює поле з усіх боків. Килими мають частіше п’ять, шість, сім рядів квіток, рідко більше.
В колекції музею є і килими з центричною композицією, де всі квіти спрямовані до центра.
Візерунок квіткового килима рідко складаються з однакових квіток, частіше використовується відразу кілька мотивів. Форми квітки, листка майстри завжди певною мірою узагальнювали, а тому рослинний мотив полтавського килима ніколи не був натуралістичним чи абстрактним, а завжди обов’язково декоративним. Ступінь узагальнення малюнка і наближення його до натури в килимах досить різний.
Нерідко в орнамент килима вплітаються зооморфні мотиви, переважно птахи. Таким є килим XIX ст., де по білому тлу розміщено три ряди стилізованих квітів з птахами. Килим має вузьку кайму коричневого кольору, що вдало гармонує з основною колористикою.
Килими з геометричним орнаментом виготовлялися на Полтавщині значно рідше, ніж з квітковим.
Орнаментальні мотиви геометричних килимів створювалися на основі символічних уявлень давніх народів про природу.
Магічні знаки протягом віків були об’єднані в чіткі орнаментальні форми. Після втрати свого первісного смислового значення вони вже існували як суто декоративні елементи.
Серед килимів з геометричним орнаментом цікавим є виріб середини XIX ст.. Тло- смугасте, поміж смугами великі різнокольорові „вічка” та ромби. Особливістю цього килима є те, що його кольори досить соковиті, але разом з тим - м’які і тонко згармонійовані. Сполучення барв - то сміливе й виразне, то ніжне і витончене.
Кольоровий ефект килимів залежав не лише від насиченості кольору, а також і від більшої чи меншої густоти заповнення поля квітами, від розміру квіток. Є в колекції килими, в яких майстер намагався щільно заповнити тло. В інших килимах – навпаки.
Досить характерним є також розміщення квіткових мотивів на тлі килима в ритмічному шаховому порядку. У килимах з геометричним орнаментом – засхемою косої сітки.
В кожному килимі використовувалася невелика кількість барв: від 5 до 10.
У стилізовано-рослинних орнаментах килимів основне місце посідають розгортки і розрізи квітки та бутона троянди, жоржини, тюльпана, іриса, гвоздики та ін. Така орнаментальна форма досить відома ще у XVIII ст.
У XIX ст. у народний орнамент включаються в умовному зображенні банти, стрічки, вінки, корзини квітів тощо. Ці елементи з’явилися під впливом панських килимарських майстерень.
У першій половині XIX ст. килимарство набуває подальшого розвитку. Засновується ряд килимових фабрик, а також килимових майстерень у поміщицьких маєтках.
Відомі килимові фабрики та майстерні поміщика Болюбаша в с. Гриньки Кременчуцького повіту, Масолової в с. Новоселівка Полтавського повітуу, Новицької в с. Слобідка Роменського повіту, графа Завадовського в с. Крабове Золотоніського повіту, Каневського в с. Келеберда Золотоніського повіту, а також в селах Решетилівка, Бербенці, Луговики тощо Килими виготовлялися також на великій суконній мануфактурі князя Юсупова в Прилуцькому повіті.
З другої половини XIX ст. спостерігається помітний спад. Особливо негативно позначилася на розвитку промислу здирницька роль скупників, які за безцінь скуповували вироби народних майстрів. Але цей спад мав тимчасовий характер. Вже в кінці XIX - на поч. XX ст. для збереження килимарського промислу вживаються заходи з боку Полтавського губернського земства. Полтавське земство, наприклад, організувало навчальні майстерні, забезпечило збут готової продукції. А яку унікальну колекцію килимів було зібрано за сприяння земства!
Ось короткий опис лише одною з них — давнього килима XVIII ст., переданого з експедиції Костя Мощенка у 1906 році. Надійшов цей чудовий виріб з Переяславського повіту, зберігається с Полтавському краєзнавчому музеї:
Орнаментальна композиція килима складається з симетрично розміщених букетів квітів і зелених стеблин з листям різної величини. Кольорова гама представлена жовтими блідо-рожевими,зеленими, сірими, блакитними тонами. Загальний колорит килима підкреслюється чорним тлом і контрастною білою широкою каймою, оздобленою гірляндою великих квітів, розбитих контурними лініями іншого кольору. Таке кольорове розв’язання рослинного килима характерне для XVIII ст.. і відзначається гармонійністю і злагодженістю кольорових тонів і півтонів.
За сприяння Полтавського губернського земства виходять у світ і цінні наукові дослідження промислу. До художнього керівництва в майстернях залучаються досвідчені художники - професіонали.
На початку XX ст. килимарський промисел найбільше був розвинений в Миргородському, Зіньківському, Роменському, Полтавському й частково Прилуцькому повітах Полтавської губернії. В цей період у створенні художнього образу рослинного килима Полтавщини набуває більшої ролі кайма, яка заповнюється рослинною гірляндою або рядком не з’єднаних між собою рослинних, інколи геометризованих мотивів.
Полтавський рослинний килим початку XX ст. неоднорідний. Притаманний потяг стилізування й геометризування його рослинних мотивів. В композицію килимів з рослинним орнаментом вводяться своєрідно трактовані зображення птахів, тварин, рідко - людських постатей.
Найвизначніша особливість рослинних килимів Полтавщини - їх чудовий, вміло підібраний колорит. Зіставлення голубих, золотисто-жовтих, білих, зелених, синіх, ніжних яснобрунатних кольорів створюють неповторну красу.
Основною килимарською продукцією стають традиційні гладенькі двосторонні орнаментальні килими, які виготовлялися в килимарських артілях, а також і окремими майстрами. На першій Декаді української літератури і мистецтва 1936 року в Москві експонувалися чудові рослинні килими артілей “14-річчя Жовтневої революції” (с. Диканька), ім. Клари Цеткін (с. Решетилівка), “Червоне проміння’ (с. Нові Сднжари). На виставці були відзначені роботи народної килимарниці Тетяни Кононенко з с. Диканьки. Високого звання майстра народного мистецтва була удостоєна одна з кращих фарбувальниць вовни рослинними барвниками Олександра Хлонь (с. Диканька).
В окремих друкованих виданнях 30-х років вміщені чорно-білі фото орнаментальних килимів з виставки українською мистецтва 1936 р. Серед них і два чудові килими, виготовлені в Диканській артілі ім. 14-річчя Жовтня, а також в Решетилівській артілі ім. К.Цеткін. Перший - це фактично зразок давнього народного полтавського килима. На фоні центрального поля рівними горизонтальними рядами ритмічно повторюються стилізовані однотипні квіткові елементи.
Другий килим - має узор іншого характеру. Світле центральне поле й широка темного кольору кайма розділені гнутою з різними завитками лінією. Основна частина заповнена стилізованим рослинним орнаментом симетричної будови. Орнаментальний малюнок кайми складається з чотирьох окремих частин, які беруть початок з кутів і сходяться на середині кайми. Композиційна побудова і форми орнаментики вказують на те, що малюнок створений за принципом давніх українських килимів.
Килимарське виробництво передвоєнного десятиліття характеризується створенням великих, добре устаткованих майстерень у таких осередках, як Решетилівка, Великі Будища, Нові Санжари, Опішня, Полтава та ін. У новостворених майстернях часто виконання килима здійснювалося бригадою килимарниць. Так, один з килимів, експонованих на виставці 1936 р. був витканий бригадою килимарниць з с.Великі Будища у складі О.Хлонь, Д.Кабачної, Є.Гармаш, І. та М. Зінченко, О.Хмелик.
Значного розвитку набув цей вид промислу в 50-х—60-х роках. В області діяло 6 художньо-промислових артілей; їм. К.Цеткін (с-ще Решетилівка), ім. Н.Крупської (с-ще Опішня), ім. 14-річчя Жовтня (с-ще Диканька), “Червоне проміння” (с-ще Нові Санжари), Лесі Українки (м. Полтава), “Делегатка (м. Зіньків). Всі вони були підпорядковані республіканському художньо промисловому об’єднанню “Укрхудожпромспілка”.
Зростання виробництва килимів на Полтавщині найкраще ілюструється такими прикладами: якщо художньо-промислова артіль ім. Лесі Українки (м. Полтава) розпочала в 1944 році виробляти килими, маючи всього і верстат і одну килимарницю, то в 1957 році в артілі працювало 30 спеціалістів-кмлимарників на 11 верстатах ця ж артіль мала таких видатних майстринь-килимарниць, як Євдокія Георгіївна Решетняк, Устина Федорівна Кочерга, Мотрона Федорівна Лащук, Ганна. Павлівна Ткаченко, Любов Степанівна Барбарич, які за свою відмінну роботу отримали дипломи майстра народної творчості І ступеню.
В сучасних килимах Полтавщини загалом переважає стилізовано-рослинний орнамент, але виготовляються також тематичні килими типу «гобелен».
Поширеним засобом є зіставлення світлого загального тла килима і контрастної кайми, що надає всій композиції закінченості. Тонке відчуття кольору, живописне трактування рослинних мотивів вирізняють полтавські килими як визначне явище українського народного мистецтва.
Смт. Решетилівка — головний осередок сучасного килимарства регіону. Решетилівські килими удостоєні багатьох міжнародних відзнак. Вони експортуються в Болгарію, Румунію, Чехію, Канаду, Францію, Індію та інші країни.
Завдяки чарівному квітковому малюнку, умілому поєднанню світлих, яскравих кольорів, решетилівські килими широко використовуються для оздоблення житлових та громадських інтер'єрів.
Вироби відрізняються чудовими квітковими орнаментами. Вони вражають своєю мальовничістю, довершеністю. Це наче розповідь про красу своєї землі, щедрість і багатство природи, любов до рідного краю. Водночас ці килими позначені виразним новаторством, пошуком нових сучасних виражальних засобів. Вони приваблюють своїм оригінальним вирішенням, тонким відчуттям колориту, глибокою емоційністю. Взаємодія фону килима і кольорове вирішення орнаменту складають неповторну самобутність цих чудових творінь.
Народний художник України, лауреат Державної премії їм. Т. Шевченка Леонід Товстуха з Решетилівки створив серію килимів «Пори року», «Квіти Полтавщини» та ін.
У Решетилівці плідно працює також заслужений майстер народної творчості України, лауреат Державної премії ім.. Т. Шевченка Надія Бабенко. На творчість її надихає краса давнього полтавського килима. Серед кращих робіт - килим Надії Бабенко, який прикрашає Голубий зал засідань ООН. У її виробах читається кожен елемент декору. Всі композиції пронизані високою фантазією.
Серед продовжувачів мистецтва килимарства відомі імена Олександр Бабенко, Олександр та Ольга Левадні, Василь Кріль, Петро Шевчук, Євген Пілюгін, Василь Деркач, Сергій Вакуленко. їх гобелени - непересічний приклад живого процесу творення, який весь час розвивається, збагачуючи мистецьку палітру. Ці прекрасні художники працюють в народних традиціях. Втілюючи в життя одвічні секрети цього дивного ремесла, гідно продовжують його літопис.
Колекція килимів нашого музею постійно поповнюється. Зберігаючи кращі народні традиції, килимова нитка Полтавщини стелиться новими дивоцвітами, радуючи красою і досконалістю. Серед сучасних шедеврів - серії „Пори року” народного художника України Леоніда Товстухи (смт. Решетилівка), триптих „Різдвяна ніч ’ (автор Олександр Бабенко), „Дерево життя , „Рожева птаха” — неперевершеного майстра рослинного килима Надії Бабенко (смт. Решетилівка). В колекції — чудові гобелени майстрів Левадних, художника М.Цися та ін.
Ні, не міліє ріка народних талантів Полтавщини!
А тому в музейній тиші століть до всіх знову усміхнуться, наче живі, і диво-квіти, диво-птахи, виплекані високим талантом килимарів різних поколінь.
Т. Супрун, К.Фесик