Ольга Пилюгина

ОРНАМЕНТИ СТОЛІТЬ

(з історії колекції килимів Полтавського краєзнавчого музею)

З журналу «Край»

 

 

 

Колекція килимів Полтавського кра­єзнавчого музею — одна з найцінніших його зібрань.

На підставі архівних документів, які зберігаються у фондах закладу, можна стверджувати, що комплектування ко­лекції килимів розпочато ще з 1902 року, тобто майже з самого початку заснування закладу. Ретельне наукове дослідження на­родних ремесел, і зокрема килимарства, організація експедицій в різні повіти губернії, тісна співпраця з майстрами, проведення виставок, — все це сприяло поступовому комплектуванню неперевершених за кра­сою зразків.

Про високий рівень килимового ви­робництва в минулому свідчать окремі, хоч і рідкісні, експонати.

Колекцію умовно можна розділити на групи килимів з геометричним орна­ментом, з рослинним орнаментом, типу „гобелен” і килими з релігійними мотива­ми, так звані літургійні. За часом виготов­лення КИЛИМИ музейної збірки охоплюють XVIII - XX ст.

Надійшли вони до музею з Миргород­ського, Лубенського, Гадяцького, Полтав­ського, Переяславського повітів.

Частина килимів з колекції виконана килимарниками колишніх Дігтярівської Решетилівської, Опішненської земських майстерень, і решта — кустарями-оди­наками.

Ткацька учбова майстерня Полтав­ського губернського земства була з 1898 р. в с.Дігтярях Прилуцького повіту, і тут навчалися ткацтву килимів, плахт та ін. виробів. Знаменита вона й тим, що з 1900 року в цій майстерні працював видатний інженер-технолог В.І.Мінаєв. А в майстер­нях сіл Скобці та Решетилівка художнє керівництво здійснювала Є.В. Прибильська - визнаний спеціаліст з килимарства.

У 1940 році 240 килимів було переда­но Полтавському художньому музею. Зараз до складу колекції входить 365 килимів.

Техніка виготовлення цих виробів до­сить складна. Матеріалом переважно слу­жила вовна. Найцінніші килими мають основу і піткання теж з вовни. Але частіше на основу йшла лляна, чи конопляна кру­то скручена пряжа. На піткання бралася лише вовняна нитка, але слабше скручена й тонша за основу.

Основу натягували з пряжі натураль­ного кольору. Для піткання брали натураль­ну вовну (чорну, білу). Пізніше, наприкінці XVIII і на початку XIX століття — пофарбо­вану в різні кольори.

 

Формування колекційної збірки...

Скільки цікавих фактів має ця тема, що постійно досліджується! Адже завдяки ба­гаторічний, копіткій праці науковців му­зею розкриваються нові, раніше невідомі сторінки.

Значний вклад у формування колекції українських народних килимів кін. XVIII - поч. XX ст. вніс учений-музейник, етно­граф Кость Мощенко. Його експедиційна дослідницька діяльність дала досить плідні результати. До музею, крім інших декора­тивно-вжиткових речей, надійшли десятки унікальних килимів.

У збірці неперевершені зразки пол­тавських народних килимів, зібраних Костянтином Мощенком (експедиція 1906 та 1907 років.

Плідними на унікальні знахідки для вченого був і 1912 рік, а особливо 1913 рік, коли до музею від К.Мощенка надійшли численні килими. Така експедиційна пошукова діяль­ність продовжувалася ним і в 1914, 1915, 1916 роках.

Є в колекції і зразки, що отримав му­зей з експедиції вченого-музейника Івана Зарецького.

Надзвичайно цінними в мистецькому плані є килими, зібрані експедицією відо­мого етнографа-музейника Данила Щербаківського у 1906 та 1914 роках. А дещо пізніше, у 1925-1929 рр., ет­нографічно пошукову роботу продовжив учений-етнограф, музейник Яків Риженко - автор дослідження «Килимарство й килими Полтавщини» (Полтава — По­ліграф, 1928). В колекції чимало зібраних ним.

Частина килимів надійшла до музею зколекції Полтавського Єпархіаль­ного Давньосховища.

У музеї зберігаються також килими з колекції відомої Лубенської меценатки - музейниці Катерини Скаржинської. Деякі вироби килимар­ства були придбані музеєм на кустарних ярмарках. Серед них особливо цікавим є килим-доріжка, що куплений у 1902р. на кустарному ярмарку в м. Зінькові. Ця чудова річ, виготовлена селянкою Оленою Пилипенко, є своєрід­ним зразком використання геометричних мотивів. На жовтому тлі чергуються Х-подібні фігури та великі і малі ромби. З двох сторін - синя смуга з прямокутними зуб­цями. З простих геометричних форм ство­рено повний витонченості, рельєфності і спокою орнамент.

 

Коротенько заглянемо в минуле цього давнього ремесла:

З писаних джерел довідуємося, що килими на Україні були вже відомі у X ст. і вживалися в князівському побуті.

 

Літописець, розповідаючи про смерть князя Олега, що загинув у борні зі своїм братом Ярополком, каже, що тіло князя „Внесше положиша і на ковре".

Далі до XII ст. літопис неодноразово згадує килим як річ, що вживалася в риту­алі князівського поховання.

 

Полтавщина мала розвинене вівчар­ство. Про це свідчать такі відомості: Ліпранді, командирований міністерством внутрішніх справ для ознайомлення зі ста­ном Полтавської губернії в 1840 р. писав про Костянтиноградський повіт: «Главный промысел онаго состоит в скотоводстве и в настоящее время он в лучшем положении против других уездов» . В Кобеляцькому повіті, як визначав Ліпранді, в маєтку Остроградського великі отари овець, що днараховували до 16 000 голів.

Подаючи опис сільськогосподарської виставки, що відбулася в Полтаві в 1837 році. І Павловський зазначає, що на неї було привезено різні фарби, вовну та килими.

Серед килимів згадуються „ковры из шпанской шерсти, средней величины, по­мещицы Лубенского уезда Е.Кулябкиной ... помещицы Васильковой в 3.000 руб.”. Та­ким чином, на Полтавщині до середини XIX ст. килимарство мало значний розвиток.

Давні українські килими (за класифі­кацією Я.Риженка) можна розділити на такі головні типи:

Ліжник - килим з грубої вовняної пряжі, вживався переважно для ліжка.

Килим - вживався для покриття лав, скринь та столів, мав переважно геометрич­ний орнамент.

Ковер - килим настінний, ткався з фарбованої вовняної пряжі на особливому станку - кроснах, зі складним орнамен­тальним зображенням.

Коц - килим із високим стриженим ворсом (вживався для стінних прикрас).

Особливо поширеним було виготов­лення ліжників: „От сукновалов на водяных мельницах в Великих Сорочинцах удалось узнать, что в продолжение весны и лета там обрабатывается до 1 тысячи - если не больше - лижников”, читаємо в праці В Василенка.

 

З давніх давен на фарбування пряжі для килимів вживалися рослинні фарби. На Полтавщині для фарбування в червоні кольори широко використовувався червець. Він цінувався надзвичайно високо. На опи­су червецю та способах його добування до­кладно зупиняв свою увагу А.Шафонський. Він, зокрема, зазначає, що червець крім місцевого вжитку скуповувався й вивозив­ся за межі України: «... крестьянки, за соб­ственным своим употреблением, продают его по малому числу лавочникам, особливо великороссийским купцам, которые фунт по 4 и больше рублей продают же»

Червець збирали в Полтавському, Кре­менчуцькому, Роменському, Миргород­ському, Лубенському, Пирятинському, Золотоніському, Кобеляцькому, Лохвицькому повітах. Ця фарба добувалася в червні та липні з особливих комах, що водяться біля коріння суниць та білої потентіли (Potentilla Argentia). Крім червецю, в давнину, за описом А.Шафонського, вживали корінь марени, що давав червону фарбу.

Для фарбування в жовті кольори ши­роко використовувався дрок. На поч. XX ст. для добування фарб вживали кінський щавель (світло-жовта), цибулиння (жовто­гаряча), спориш (світло-зелена), вільхову та дубову кору (коричнева) та ін.

Особливою красою і виразністю від­значаються полтавські квіткові килими. Вони дуже багаті на різноманітні форми художнього стилю. Широким розлогий ри­сунок природних, майже реалістичних кві­тів розміщено на різному кольоровому тлі

синьому, чорному, жовтому, сірому, біло­му, коричневому. Це надає певного освіт­лення всій орнаментиці, впливає на харак­тер узору. Від кольору тла килима нерідко походить і його назва. Кольорове тло ткали нерівномірними скісними хвилястими лі­ніями. Фарбовані нитки спеціально бралися різних відтінків. Це невелике нюансування тону тла свідчить про глибоке мистецьке чуття народних майстрів. Старовинні ки­лими XVIII ст. – неперевершені.

За характером композиції серед пол­тавських рослинних килимів, в колекції му­зею, виділяються чотири види, з яких три - мають незначну відмінність. Спільним є чітко окреслений прямокутник основного поля, розвинена, іноді значних розмірів кайма. Тло -  переважно темне, кайма - світла. Різняться такі килими характе­ром оздоблення основного поля, компо­зиційним розміщенням орнаментальних мотивів. В першому виді мотиви на осно­вному полі розташовані рядками один над одним. У другому - розміщені в шаховому порядку, в третьому - групуються навколо центрального візерунка. Перші два спосо­би композиційного вирішення основного поля дуже поширені в класичному полтав­ському килимі. Третій - набуває особливо­го поширення в килимах XX ст. Четвертий вид квіткового килима має значну відмінність від перших трьох. Цей вид зустрічається нерідко ще у XVII ст. і має назву «панський». Йому притаманне фігурне оконтурення основного поля. Розташування орнаментальних мотивів на внутрішньому полі в цьому килимі нагадує третій вид групування орнаменту навколо центрального мотиву.

На прикладі так званого „панського" килима XVIII ст. з с. Ярмаки Миргородського повіту ми маємо змогу простежити еволюцію орнаменту від найпростіших форм і до складних. На чорному тлі хвилястої фактури, виконаної гребінцевою технікою, розміщено різно­манітні стилізовані квіткові мотиви, лист­ки та пуп’янки. Рисунок гнучкий, вільний, стелиться сміливими вигнутими лініями. В орнаментиці килима помічається вплив ху­дожнього стилю бароко. Різноманітні зави­тки, криволінійні контури, важкі гірлянди, натуралістично трактовані квіти, - все це характеризує «панський» килим.

Сам вираз „панський килим", що час­то зустрічається в літературі з українського килимарства, потребує роз’яснення. Нерід­ко його вживають для означення килимів, виготовлених безпосередньо на панських мануфактурах для оздоблення палаців. Проте переважна більшість таких килимів нічим не відрізнялася від звичайних на­родних килимів. Вираз „панський килим’’ може бути застосований до виробів, які мали своєрідне оздоблення.

За технікою виконання килими музей­ної збірки поділяються на ворсові однобічні і безворсові двобічні. Вони ткалися на вер­тикальних або горизонтальних верстатах. На вертикальних ткали ворсові килими і коци, на горизонтальних - безворсові дво­сторонні рахункові килими.

В безворсових двобічних килимах піт­кання лягає на основу паралельними ряда­ми, а візерунок має прямолінійний чи сту­пінчастий зовнішній і внутрішній контури кольорових площин. У рахункових килимів цього типу візерунки або чисто геометрич­ні, або рослинно-геометричні.

Найпоширенішими в колекції му­зею є безворсові двобічні килими техніки „вільної нитки”.  Піткання того чи ін­шого кольору перепліталося з основою не рівними горизонтальними рядами, а йшло в різних напрямках, відповідно до контурів малюнка, лягаючи наче мазок на живопис­ному полотні. Цей спосіб ткання давав найширшу свободу ткалі для вияву творчої фантазії. Саме так виткано найцінніші з мистецького погляду „квіткові” килими.

 

Початок розвитку квіткового орнаменту в килимарстві припадає на середину і другу половину XVI століття. Склався й викристалізувався квітковим орнамент в українському килимарстві в середині XVII століття. В старшинських килимах, як і в портретах та архітектурі того часу, виявив­ся нахил до декоративності.

В килимарстві Полтавщини XVIII століття можна помітити дві тенденції: народна, більш стала, що була продовжен­ням кращих художніх традицій кіпця XVII століття, і старшинська, яка сприйняла відголоски пізньобарочних і класицистич­них стилів.

В орнаментальному багатстві колекції килимів Полтавського краєзнавчого музею переважають квіткові мотиви, що зберіга­ють природні форми рослин або піддані значній стилізації.

Трапляються і килими в поєднанні з геометричними та рослинними орнамен­тами. Такими, наприклад, є килими кінця XIX ст. Але геометричні фігури в таких виробах розмі­щені, в основному, в обрамленні килима, і дуже рідко — на тлі по центру.

Центральне поле килимів з квітковим орнаментом зазвичай облямоване каймою іншого кольору. І лише зрідка трапляються килими, в яких замість розвинутої кайми з квітковим візерунком то вузенький кольоровий пасочок, то зубчики. В основному, кайма охоплює поле з усіх боків. Килими мають частіше п’ять, шість, сім рядів квіток, рідко більше.

В колекції музею є і килими з центрич­ною композицією, де всі квіти спрямовані до центра.

Візерунок квіткового килима рідко складаються з однакових квіток, частіше використовується відразу кілька мотивів. Форми квітки, листка майстри завжди певною мірою узагальнювали, а тому рослинний мотив полтавського килима ніколи не був натуралістичним чи абстрактним, а завжди обов’язково декоративним. Ступінь узагальнення малюнка і наближення його до натури в килимах досить різний.

Нерідко в орнамент килима впліта­ються зооморфні мотиви, переважно пта­хи. Таким є килим XIX ст., де по білому тлу розміщено три ряди стилізованих квітів з птахами. Килим має вузьку кайму коричневого кольору, що вда­ло гармонує з основною колористикою.

Килими з геометричним орнаментом виготовлялися на Полтавщині значно рідше, ніж з квітковим.

Орнаментальні мотиви геометричних килимів створювалися на основі символіч­них уявлень давніх народів про природу.

Магічні знаки протягом віків були об’єд­нані в чіткі орнаментальні форми. Після втрати свого первісного смислового зна­чення вони вже існували як суто декора­тивні елементи.

Серед килимів з геометричним орна­ментом цікавим є виріб середини XIX ст.. Тло- смугасте, поміж смугами великі різнокольорові „ві­чка” та ромби. Особливістю цього килима є те, що його кольори досить соковиті, але разом з тим - м’які і тонко згармонійовані. Сполучення барв - то сміливе й виразне, то ніжне і витончене.

Кольоровий ефект килимів залежав не лише від насиченості кольору, а також і від більшої чи меншої густоти заповнення поля квітами, від розміру квіток. Є в колекції ки­лими, в яких майстер намагався щільно заповнити тло. В інших килимах – навпаки.

Досить характерним є також розмі­щення квіткових мотивів на тлі килима в ритмічному шаховому порядку. У килимах з геометричним орнаментом – засхемою косої сітки.

В кожному килимі використовувалася невелика кількість барв: від 5 до 10.

У стилізовано-рослинних орнамен­тах килимів основне місце посідають роз­гортки і розрізи квітки та бутона троянди, жоржини, тюльпана, іриса, гвоздики та ін. Така орнаментальна форма досить відома ще у XVIII ст.

У XIX ст. у народний орнамент вклю­чаються в умовному зображенні банти, стрічки, вінки, корзини квітів тощо. Ці елементи з’явилися під впливом панських килимарських майстерень.

У першій половині XIX ст. килимарство набуває подальшого розвитку. Засновується ряд килимових фабрик, а також килимових майстерень у поміщицьких маєтках.

Відомі килимові фабрики та майстерні поміщика Болюбаша в с. Гриньки Кременчуцького повіту, Масолової в с. Новоселівка Полтавського повітуу, Новицької в с. Слобід­ка Роменського повіту, графа Завадовського в с. Крабове Золотоніського повіту, Каневського в с. Келеберда Золотоніського повіту, а також в селах Решетилівка, Бербенці, Луговики тощо Килими виготовлялися також на великій суконній мануфактурі князя Юсупова в Прилуцькому повіті.

З другої половини XIX ст. спостеріга­ється помітний спад. Особливо негативно позначилася на розвитку промислу здир­ницька роль скупників, які за безцінь скуповували вироби народних майстрів. Але цей спад мав тимчасовий характер. Вже в кінці XIX - на поч. XX ст. для збереження килимарського промислу вживаються за­ходи з боку Полтавського губернського земства. Полтавське земство, наприклад, організувало навчальні майстерні, забезпечило збут готової продукції. А яку уні­кальну колекцію килимів було зібрано за сприяння земства!

Ось короткий опис лише одною з них — давнього килима XVIII ст., переданого з експедиції Костя Мощенка у 1906 році. На­дійшов цей чудовий виріб з Переяславського повіту, зберігається с Полтавському кра­єзнавчому музеї:

Орнаментальна композиція килима складається з симетрично розміщених букетів квітів і зелених стеблин з листям різної величини. Кольорова гама представ­лена жовтими блідо-рожевими,зеленими, сірими, блакитними тонами. Загальний колорит килима підкреслюється чорним тлом і контрастною білою широкою каймою, оздобленою гірляндою великих квітів, розбитих контурними лініями іншого кольору. Таке кольорове розв’язання рослинного килима характерне для XVIII ст.. і відзна­чається гармонійністю і злагодженістю ко­льорових тонів і півтонів.

За сприяння Полтавського губернсько­го земства виходять у світ і цінні наукові дослідження промислу. До художнього керівництва в майстернях залучаються досвідчені художники - професіонали.

На початку XX ст. килимарський про­мисел найбільше був розвинений в Миргородському, Зіньківському, Роменському, Полтавському й частково Прилуцькому повітах Полтавської губернії. В цей період у створенні художнього образу рослинно­го килима Полтавщини набуває більшої ролі кайма, яка заповнюється рослинною гірляндою або рядком не з’єднаних між собою рослинних, інколи геометризованих мотивів.

Полтавський рослинний килим початку XX ст. неоднорідний. Притаманний потяг стилізування й геометризування його рослинних мотивів. В композицію килимів з рослинним орнаментом вводяться своє­рідно трактовані зображення птахів, тва­рин, рідко - людських постатей.

Найвизначніша особливість рослинних килимів Полтавщини - їх чудовий, вміло підібраний колорит. Зіставлення голубих, золотисто-жовтих, білих, зелених, синіх, ніжних яснобрунатних кольорів створю­ють неповторну красу.

Основною килимарською продукцією стають традиційні гладенькі двосторонні орнаментальні килими, які виготовлялися в килимарських артілях, а також і окремими майстрами. На першій Декаді укра­їнської літератури і мистецтва 1936 року в Москві експонувалися чудові рослинні килими артілей “14-річчя Жовтневої революції” (с. Диканька), ім. Клари Цеткін (с. Решетилівка), “Червоне проміння’ (с. Нові Сднжари). На виставці були відзначені роботи народної килимарниці Тетяни Кононенко з с. Диканьки. Високого звання майстра народного мистецтва була удо­стоєна одна з кращих фарбувальниць вов­ни рослинними барвниками Олександра Хлонь (с. Диканька).

В окремих друкованих виданнях 30-х років вміщені чорно-білі фото орнамен­тальних килимів з виставки українською мистецтва 1936 р. Серед них і два чудові килими, виготовлені в Диканській артілі ім. 14-річчя Жовтня, а також в Решетилівській артілі ім. К.Цеткін. Перший - це фактично зразок давнього народного пол­тавського килима. На фоні центрального поля рівними горизонтальними рядами ритмічно повторюються стилізовані одно­типні квіткові елементи.

Другий килим - має узор іншого ха­рактеру. Світле центральне поле й широка темного кольору кайма розділені гнутою з різними завитками лінією. Основна час­тина заповнена стилізованим рослинним орнаментом симетричної будови. Орна­ментальний малюнок кайми складається з чотирьох окремих частин, які беруть початок з кутів і сходяться на середині кайми. Композиційна побудова і форми орнаментики вказують на те, що малюнок створений за принципом давніх україн­ських килимів.

Килимарське виробництво перед­воєнного десятиліття характеризується створенням великих, добре устаткованих майстерень у таких осередках, як Решетилівка, Великі Будища, Нові Санжари, Опішня, Полтава та ін. У новостворених майстернях часто виконання килима здійснювалося бригадою килимарниць. Так, один з килимів, експонованих на виставці 1936 р. був витканий бригадою килимар­ниць з с.Великі Будища у складі О.Хлонь, Д.Кабачної, Є.Гармаш, І. та М. Зінченко, О.Хмелик.

Значного розвитку набув цей вид про­мислу в 50-х—60-х роках. В області діяло 6 художньо-промислових артілей; їм. К.Цеткін (с-ще Решетилівка), ім. Н.Крупської (с-ще Опішня), ім. 14-річчя Жовтня (с-ще Диканька), “Червоне проміння” (с-ще Нові Санжари), Лесі Українки (м. Полтава), “Делегатка (м. Зіньків). Всі вони були під­порядковані республіканському художньо промисловому об’єднанню “Укрхудожпромспілка”.

Зростання виробництва килимів на Полтавщині найкраще ілюструється такими прикладами: якщо художньо-промис­лова артіль ім. Лесі Українки (м. Полтава) розпочала в 1944 році виробляти килими, маючи всього і верстат і одну килимарни­цю, то в 1957 році в артілі працювало 30 спеціалістів-кмлимарників на 11 верста­тах ця ж артіль мала таких видатних майстринь-килимарниць, як Євдокія Георгіївна Решетняк, Устина Федорівна Кочерга, Мотрона Федорівна Лащук, Ганна. Павлівна Ткаченко, Любов Степанівна Барбарич, які за свою відмінну роботу отримали дипломи майстра народної творчості І ступеню.

В сучасних килимах Полтавщини за­галом переважає стилізовано-рослинний орнамент, але виготовляються також те­матичні килими типу «гобелен».

Поширеним засобом є зіставлення світлого загального тла килима і контр­астної кайми, що надає всій композиції закінченості. Тонке відчуття кольору, жи­вописне трактування рослинних мотивів вирізняють полтавські килими як визначне явище українського народного мистецтва.

Смт. Решетилівка — головний осередок сучасного килимарства регіону. Решетилівські килими удостоєні багатьох міжнарод­них відзнак. Вони експортуються в Болга­рію, Румунію, Чехію, Канаду, Францію, Індію та інші країни.

Завдяки чарівному квітковому малюн­ку, умілому поєднанню світлих, яскравих кольорів, решетилівські килими широко використовуються для оздоблення житло­вих та громадських інтер'єрів.

Вироби відрізняються чудовими квітковими орнаментами. Вони вражають сво­єю мальовничістю, довершеністю. Це наче розповідь про красу своєї землі, щедрість і багатство природи, любов до рідного краю. Водночас ці килими позначені виразним новаторством, пошуком нових сучасних виражальних засобів. Вони приваблюють своїм оригінальним вирішенням, тонким відчуттям колориту, глибокою емоційніс­тю. Взаємодія фону килима і кольорове вирішення орнаменту складають неповторну самобутність цих чудових творінь.

Народний художник України, лау­реат Державної премії їм. Т. Шевченка Леонід Товстуха з Решетилівки створив серію килимів «Пори року», «Квіти Полтавщини» та ін.

У Решетилівці плідно працює також заслужений майстер народної творчості України, лауреат Державної премії ім.. Т. Шевченка Надія Бабенко. На творчість її надихає краса давнього полтавського ки­лима. Серед кращих робіт - килим Надії Бабенко, який прикрашає Голубий зал за­сідань ООН. У її виробах читається кожен елемент декору. Всі композиції пронизані високою фантазією.

Серед продовжувачів мистецтва кили­марства відомі імена Олександр Бабенко, Олександр та Ольга Левадні, Василь Кріль, Петро Шевчук, Євген Пілюгін, Василь Деркач, Сергій Вакуленко. їх гобелени - непересічний приклад живого процесу творення, який весь час розвивається, збагачуючи мистецьку палітру. Ці прекрасні художники працюють в народних тради­ціях. Втілюючи в життя одвічні секрети цього дивного ремесла, гідно продовжують його літопис.

Колекція килимів нашого музею по­стійно поповнюється. Зберігаючи кращі народні традиції, килимова нитка Пол­тавщини стелиться новими дивоцвітами, радуючи красою і досконалістю. Серед су­часних шедеврів - серії „Пори року” народ­ного художника України Леоніда Товстухи (смт. Решетилівка), триптих „Різдвяна ніч ’ (автор Олександр Бабенко), „Дерево жит­тя , „Рожева птаха” — неперевершеного майстра рослинного килима Надії Бабен­ко (смт. Решетилівка). В колекції — чудові гобелени майстрів Левадних, художника М.Цися та ін.

Ні, не міліє ріка народних талантів  Полтавщини!

А тому в музейній тиші століть до всіх знову усміхнуться, наче живі, і диво-квіти, диво-птахи, виплекані високим талантом килимарів різних поколінь.

 

Т. Супрун,  К.Фесик