Ольга Пилюгина

ВИТИНАНКА

Автор -укладач:  Ольга Пілюгіна


 

 

Вступне слово.

 

Витинанка як різновид народної образотворчості має в Україні давні традиції. Із XVII-XVIII ст. відомі декоративні паперові витинанки-кустодії (підкладки під воскові та сургучеві печатки) на гетьманських документах, майнових грамотах тощо. Вже в XIX ст. витинанки набули великого поширення. Їх використовували в хатньому інтер'єрі, в оздобленні печей, вікон, стін, мисників, полиць тощо. Витинанкові паперові прикраси у різних регіонах України називали по-різному: «вазони», «голуби», «дерево життя», «квіти», «павучки», «стригунці», «фіранки», «хрестики» й ін.. З плином часу витинанки, як звичайні прикраси, поступово зникали з побуту разом зі зміною світогляду, меблів, планування житла тощо.

У наш час мистецтво витинанки набуло свого «другого дихання» і стрімко розвивається в індивідуальній творчості майстрів народного мистецтва. Техніка витинання успішно використовується для оздоблення книг, журналів, листівок, книжкових закладок, екслібрисів тощо. Сучасні майстри активно примножують традиції народного витинанкарства, розширюють його образотворчі межі, поглиблюють композиційні структури, надають нового змісту. Проводяться мистецькі заходи, присвячені популяризації цього виду народного мистецтва, з'являється багато шанувальників, як серед професійних художників, так і серед аматорів.

Історія виникнення та розвитку витинанки.

У людей завжди існувала потреба прикрашати своє житло. Коли ще не було паперу, за допомогою ножа виготовлялись ажурні орнаменти зі шкіри, кори дерев.

 Розкопки одних з найдавніших Пазирикських курганів (V-III ст. до н.е.) — могил вождів племен — виявили, що у вічній мерзлоті збереглися нетлінними вироби зі шкіри, хутра, повсті. При цьому сідла коней, покриті синьою повстю, були прикрашені шкіряною аплікацією, яка зображала боротьбу двох крилатих чудовиськ. Крім того, орнаментом із повсті прикрашено близько 30 кв. м. білого намету. На дерев'яних колодах наклеєні зображення півнів, вирізані зі шкіри.

 Вражає те, як прадавні майстри, попри всю схематичність і умовність зображуваного, змогли передати характер людей, звірів, птахів. З особливою любов'ю створювали образи звірів, робили акценти на їхній силі, стрімкості рухів, грації.

 Кочовики орнаментували одяг, взуття, предмети побуту. В епоху Середньовіччя вирізані прикраси зі шкіри на тканині поширюються не тільки в Азії, але й у Європі, Італії, Іспанії, Німеччині, Франції. Особливою популярністю користувалися так звані вирізані сицилійські сукна та іспанські аплікації — витяті візерунки із оксамиту на фоні атласу. Справжнього розквіту такі роботи досягли в XVI ст. в Італії та Іспанії у церковному одязі, де поряд з поєднанням різних тканин застосовувалося і сполучення червоного, жовтого, зеленого кольорів.

 Захоплення ажурними візерунками зі шкіри і тканини як прикрасами, поширилося в минулому майже по всій території України, але найбільше в Прикарпатті, на Поділлі, Подніпров'ї. На плечах і передніх полах гуцульських кожухів та кептарів із сап'янових витинанок створювали візерунки різних форм. Із того ж таки сап'яну і тканини витинали прикраси-аплікації для святкового одягу в центральних та східних областях України.

 

 Нове життя витинанкам дало виробництво паперу. На зміну ажурним візерункам зі шкіри і тканини приходять паперові прикраси, які виникли в Китаї у VІІ-ХІІ ст. (мал. 1). Готуючись до свята весни, китайські жінки виготовляли протягом зими графічно чіткі візерунки, на яких зображували квіти, виноград, метеликів, риб, птахів-феніксів. Усе це мало в дні свят прикрашати вікна оселі. Їх можна вважати аналогами традиційних витинанок в Україні. Краса витятих ножицями чи маленьким ножиком картин вражала філігранністю і простотою виготовлення, тому не дивно, що паперові прикраси стали популярними і в інших країнах.

 

Але папір коштував дуже дорого, і тому перші витинанки були не паперовими, а шкіряними. Розміри їх були маленькі, якраз з шибку маленького віконечка, яке вмуровували прямо в глиняні стіни хати. Віконечок було чотири. Можливо, тому що простір між шибками нагадував хрест, чи наші пращури з повагою ставились до числа чотири: чотири сторони світу, чотири пори року тощо.

 З розвитком виробництва папір став більш доступним для селян, і витинанка зійшла з вікон, стала прикрашати стіни, балки, полиці тощо.

 Уже в XIII столітті витинанки з'явилися у Персії, а в XV ст. через Туреччину потрапили у Венецію, Угорщину і розійшлися країнами Європи. У Німеччині, зокрема, наприкінці XVI ст. паперові витинанки використовували для оздоблення книг.

 Приблизно в цей же час (XVI ст.) в ужиток входять так звані кустодії, які можна вважати своєрідними прототипами українських витинанок. Це були невеличкі шматочки білого паперу, краї яких ажурно витяті ножицями. Саме вони прийшли на зміну шкіряним і металевим підкладкам під сургучеві й воскові печатки, призначення яких — оздоблювати і оберігати печатки від механічного пошкодження. Паперові підкладки виходили за краї печатки на кілька сантиметрів, і тим полям надавали ножицями форми квадрата, ромбу, квітки, зірки, розетки. У Центральному історичному архіві України та у Львівському державному історичному архіві збереглися на актах зразки паперових кустодіїв ХVІ-ХІХ ст.(мал. 2). Проте уже в другій половині XIX ст. витяті кустодїї на документах виходять з ужитку.

 

 

мал. 2

 

В XVII ст. у Європі серед заможних людей поширилась мода на виготовлення силуетів з попередньо пофарбованого в чорний колір паперу. Багато художників захоплювалось цим видом мистецтва.

У XIX ст. папір і в Україні став доступним для більшості людей. Тому дуже швидко ажурні прикраси стали займати чільне місце в хатньому декорі.

 В Україні ж зажили слави народні паперові прикраси, з'явившись десь у середині XIX ст. У селах вони стали чи не основним оздобленням інтер'єру світлиці: мережками з паперу прикрашали полички, сволоки, стіни, горщики для квітів. Якщо раніше хати топилися «по-чорному», то тепер селяни швидко відчули естетичне задоволення від «чистої» хати, яку білили, мазали. Саме з того ж таки естетичного потягу виникла потреба в оздобленні паперовим декором.

 Перші українські витинанки — це прості прикраси, вирізані з кольорового паперу. Вони мали чіткі, суто графічні форми. Найпростішим способом — із паперу, складеного навпіл, — вирізали дерева, вази, птахів, а з паперу, складеного у декілька разів, — хороводи.

 Захоплювалися витинанням найчастіше дівчата й жінки, працюючи ножицями без попереднього малюнка.

 До певного часу на Поділлі паперові витинанки як декор співіснували з настінним малюванням, доповнюючи один одного, однак із часом зовсім витіснили його, хоча збереглися у витинанках мотиви і способи розташування орнаменту, традиційні для настінного розпису. Переваги паперової витинанки полягали в тому, що вони простіші у виготовленні, їх можна було виготовити одразу кілька, складаючи декілька аркушів паперу. Готуючи хату до свят (Різдво, Великдень тощо), паперові прикраси можна було легко оновлювати і замінювати повністю або ж частково, що теж сприяло розвитку цього мистецтва.

 Розквіт українських народних витинанок припадає на кінець XIX-початок XX століття. В 1913 р. ці дуже популярні тоді прикраси вперше отримали свою назву-визначення – «витинанки» (від укр.. слова «витинати»  – вирізати). Але в окремих регіонах України їх називали: «вазони», «голуби», «дерево життя», «квіти», «павучки», «стригунці», «фіранки», «хрестики», «зірочки», «козаки» (в залежності від призначення та мотивів зображення). Із села вони переходять у місто завдяки міграції сільського населення. У міських квартирах з'являються паперові серветки, фіранки (мал. 3).

мал. 3

У деяких школах вводили знайомство з витинанкою як предмет, спрямований на естетичне виховання. Це народне мистецтво викликало суперечки між інтелігенцією, одна частина якої вбачала необхідність популяризації витинанки, інша — ігнорувала витинанки, як примітивізм.

 Однак як би не оцінювали витинанки, головне те, що вони не залишилися непоміченими. Незаперечним фактом цінності народного прикладного мистецтва є невичерпний потенціал розвитку творчої уяви, фантазії. Художник І. Рєпін, за його зізнанням, прилучився до живопису саме з витинанок, які вирізував у дитинстві разом із сестрою. Виготовленням витинанок у дитинстві захоплювалися також М. Гоголь, художники Г. Нарбут, М. Добужинський.

 Класики української прози Г. Квітка-Основ'яненко та М. Коцюбинський, передаючи дух української хати, місцевий колорит, описують у своїх творах, як перед святами діти та молодиці обліплювали стіни від дверей до божниці вирізаними з паперу квітами, фігурками козаків, а перед образами чіпляли паперових голубів з ажурними хвостами. Стіни декорували витинанками під «шпалери».

Пройшовши довгий шлях своєрідної еволюції та трансформації, витяті прикраси живуть і досі. Тільки тепер основний матеріал для їх виготовлення – папір (іноді шкіра).

Сучасні витинанки розвиваються у двох напрямах. Одні майстри дотримуються народних традицій у виготовленні, в особливостях створення композиції, у використанні символіки. Інші майстри – експериментують у всьому. Зараз витинанки використовують як станкові прикраси інтер'єрів, а також широко застосовують у поліграфії для оздоблення книг, журналів плакатів тощо.

Сучасна українська витинанка.

При всій подібності, витинанки різних місцевостей мають самобутні риси, притаманні лише цьому певному регіону. Так, витинанки західних областей розмиті та дрібно орнаментовані, як і писанки та рушники. Подільські витинанки продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок. Витинанки Дніпропетровщини перегукуються з петриківським розписом та в кожній паперовій прикрасі проглядається обличчя окремого майстра як творчої особистості.

Вінниччина по праву вважається центром українського витинанкарства. Тут віддавна оздоблювали житло паперовими мережками, і ця традиція ніколи не переривалася. Дякуючи майстрам народного мистецтва і численним шанувальникам витинанки, на Вінниччині, у місті Могилеві-Подільському почалося відродження цього дивовижного мистецтва.

За підтримки Вінницького обласного центру народної творчості в 1993 році було зорганізовано і проведено в Могилеві-Подільському перше свято «Українська витинанка», приурочене світлій пам'яті визначної майстрині із села Слобода Яришівська Марії Руденко.

Вдруге величне свято витинанки відбулося 2002 року. 28 майстрів з різних регіонів України приїхали на цю подію, й відтоді почав формуватися потужний мистецький гурт довкола авторитетних і досвідчених майстрів. Мистецька толока краю стимулювала витинанкарів-подвижників до вдосконалення своєї майстерності, до пошуку національного стилю. З часом розширювалась географія учасників симпозіуму, зростав художній рівень і техніка виконання їхніх паперових творів.

У 2003 році на базі Будинку народної творчості у Могилеві-Подільському було створено музей «Українська витинанка».

Найбільшого розголосу свято набуло 2008 року, коли до центру витинанкарства з'їхалося 40 майстрів витинанки із 17 областей України.

З 2011року свято «Українська витинанка набуло статусу міжнародного. До спільноти українських витинанкарів долучилися майстри з Білорусі, Молдови, країн Прибалтики, Росії. Було встановлено паркову скульптуру «Українська витинанка».

Сьогодні витинанка посідає вагоме місце серед інших видів українського традиційного народного мистецтва. Багато майстрів працюють у цьому виді декоративного мистецтва. Серед них: Андрій Пушкарьов (м. Дніпропетровськ), Ольга Шинкаренко (м. Київ), Микола Теліженко (м. Черкаси), Дмитро Власійчук (м. Хмільник Вінницької обл.), Василь Корчинський (м. Київ), Ірина Зяткіна (м. Бердянськ Запорізької обл.), Ірина Кузьменко (м. Приморськ Запорізької обл.), Маріанна та Валерій Любас (м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.), Євген Пілюгін та Ольга Пілюгіна (с-ще Решетилівка Полтавської обл.), Людмила Проценко (м. Київ), Олеся Вакуленко (с. Подвірки Харківської обл.), Наталія Гуляєва-Смагло (с. Рахни-Лісові вінницької обл.) та багато інших. Постійні Всеукраїнські виставки присвячені витинанці яскраво підтверджують, що витинанка все більше захоплює молодих художників та майстрів. Кожен має свій власний неповторний стиль та бачення у створенні образів. Але майбутнє не може існувати без минулого. Тому кожен художник звертається до багатющого надбання наших предків, використовує та переосмислює символічний зміст, що перегукується у всіх видах декоративно-ужиткового мистецтва України, щоб нести у своїх роботах культуру нашого народу.

 

Мова символів у витинанках.

Кожен вид народного декоративно-ужиткового мистецтва несе в собі не лише красу та доцільність, а й глибокий зміст. Багато інформації зашифровано українськими майстрами в орнаментах. Символи, які використовувались для оздоблення оселі, посуду, одягу, рушників, килимів, писанок, а згодом і у витинанках, повинні були оберігати житло і тих, хто у ньому знаходиться від усіляких негараздів. Тому усе вишите, розписане і вирізане руками людей слугувало оберегами. Їх робили на добро, щастя, урожай, кохання тощо.

Витинанка виникла пізніше від інших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Тому символи, які сформувались у вишивці та писанкарстві були перенесені і у витинанку.

Ромб і квадрат – це давній символ землі. Крапки у центрі ромба означали засіяне поле, що дасть великий урожай. Сучасні майстри, наслідуючи традиції, трактують ці символи по своєму. Нині збереглась традиція робити сніжинки у формі квадрата.

«Дерево життя»- це символ родини, роду. Він характерний для усіх регіонів України. У витинанці воно зображується у вигляді дерева з листям, квітами, плодами, корінням або вазоном, птахами, інколи з копитними тваринами, зрідка з людськими постатями. До-речі дерево – улюблений елемент витинанок не лише в Україні. Такий символ, як світове древо відоме в багатьох культурах світу. Коріння такого дерева (на мові наших предків – «НАВ» - минулий час) пов'язані з царством мертвих, в якому зображувались змії, ящірки, риби. Другий ярус – «ЯВ» - теперішній час, земне життя з великою рогатою худобою, квітами та рослинами, з Берегинею – матір'ю земель. Верхні гілки дерева – наше майбутнє – «ПРАВ» - світ душ і птахів. Квіти символізують зародження нового життя, птахи – посередники між Богом та людьми, баранці,чи баранячі ріжки – символ достатку та благополуччя, коріння чи вазон – зв'язок із землею та нашими предками.

Ще одним із найпоширеніших зображень на Україні є Берегиня. Вона зображувалась із піднятими угору руками. Це символ життя та родючості, матері усього живого. Цей образ до нас дійшов ще з часів трипільської культури.

Риба – давній символ Християнства, а також символ життя.

Півень – символ Ісуса Христа. За народною прикметою він відганяв нечисту силу.

Пара голубів – символ вірного кохання та злагоди в родині.

Бик вважався втіленням сили – символом землі.

Олень – охоронець добробуту в родині.

 

Види витинанок.

Витинанки за технологічними та художніми особливостями поділяються на:

  1. 1.     Ажурні та силуетні

Ажурними називають витинанки, мереживно-витяті узори яких розміщують на основі. Основою може бути папір, картон, стіна, скло і. т. п. Зображення містяться у прорізах (мал. 4).

Силуетними називають витинанки, в яких тло відкидається, а залишається силует, який може бути і суцільним і прорізаним (мал. 5).

2. Одинарні та складні

Одинарні витинанки, як правило, виготовляють з одного аркуша паперу (внаслідок чого вони – одноколірні). До одинарних належать симетричні та несиметричні витинанки. Симетричні – це одноосьові із дзеркальною симетрією та багатоосьові – з паралельною або променевою.

Складні витинанки компонуються з двох чи більше окремо виготовлених елементів. У більшості випадків такі витинанки багатоколірні. Елементи клеяться на тло один біля одного, або накладаються один на одного, утворюючи цілісну композицію (мал. 6, 7).

Комбіновані – це одинарні чи складні витинанки доповнені кольоровими підкладками, виконаними з паперу іншого кольору (мал. 8).

 

мал. 4                                                  мал. 5                                             мал. 6

 

 

 

мал. 7                                                                       мал. 8

 

 

Список використаної літератури.

  • Станкевич М.Є. Українські витинанки. – Київ, 1986.
  • Шевченко Є.І., Корнієнко В.І. Українська витинанка. Альбом-каталог. – Київ: Народні джерела, 2013
  • Гуляєва Н.Ю. Витинанка: Практичні рекомендації для вчителів та витинанкарів-початківців. Посібник. – Вінниця: ТПВ»Книга-Вега», 2008.
  • Зяткіна І.А. Дивовижне мереживо витинанки: Навчально-методичний посібник. – 2007.
  • Проблемы изучения, сохранения и использования искусвства вырезки.Материалы международного симпозиума/ Домодедовский художественный музей. Отв. Ред.. Н.М. Полунина – Москва, ООО «ЦПВасиздаст», 2006.

 

вырезанка